Необхідність виконання щоденних обов’язків, вирішення проблем та питань, рутина для підтримування життєдіяльності та в’язкість, з якою справи засмоктують в себе, дуже втомлює. Життя несеться в шаленому ритмі, і нема коли просто постояти і подивитись на сонце, подихати, порухатись, насолодитись, жити. Величезна кількість справ все напливає та напливає, прописуючись завданнями в щоденнику, списками, нав’язливими думками, необхідністю вибирати те, що треба, а не те, що хочеться. І з часом ми забуваємо, як хотіти. Ми живемо по списку справ. А коли справ стає забагато і вони лізуть звідусіль, я кину їх всіх, залізу на хмару, обернусь до них спиною і подрімаю. І нехай все воно горить полум’ям, а я буду лежати на м’якій хмарині, з якої сипатиме ніжний і повільний сніг.