Ця робота розповідає про зміну емоційного стану людей, які були змушені покинути власні домівки і втікати від війни. Коли людина втікає з зони бойових дій або з окупованих територій і приїжджає у відносно безпечне місце, спочатку її стан всередині та її емоції тверді та нагадують кристал. З часом, коли людина трошки розслабляється, трошки забуває про звуки вибухів та сигнали повітряної тривоги, її емоції починають нагадувати воду. Хвилі часом бурхливі, а часом спокійніші. А коли людина ще більше усамітнюється на лоні природи, відпускає внутрішнє напруження та знаходить точку опори в собі, її емоції стають легкі, ніжні та схожі на газ.