Люди – масивні скелі, я – аморфний пісок. Вони тримають форму, я можу набути будь-якої форми.
Люди – сильні, я – слабка. Вони стоять монолітом, а я розсипаюсь на дрібні піщинки, які неможливо зібрати докупи.
Люди – стоять вкупі, я – огортаю їх.
Люди – холодні, я – тепла. Об мене можна зігрітись, в мене можна закопатись і відпочити.
Люди – разом, я – одна.
Я завжди хотіла стати скелею, але ніколи нею не стану. Я пісок.
Я хочу бути разом зі скелями, але буду тільки збоку.
Моя структура інша зовсім.
Зрозумівши цю відмінність, я вухом слухаю, як вглибині моєї товщі піску б’ється моє серце. В теплі моєму.