Травма – це вплив, що перевищує компенсаторні сили організму. Як наслідок цього впливу щось ламається, рветься, зникає або змінює свою форму.

Травма - це завмирання. Вона іммобілізує, паралізує, фрагментує світ, дозволяючи бачити лише уламки того, що було до травми.

Травма відділяє людину від її тіла, забираючи відчуття безпеки, можливість відчувати та встановлювати свої межі, комунікувати з соціумом на правах його повноцінної частини.

Травма залишається з людиною назавжди. Навіть загоюючись, вона залишає по собі шрам, який відчувається, болить, говорить. Травма лишає людину неповною, ізольованою від оточення, невидимою. І людина придушує всі емоції, щоб хоч якось зібрати себе докупи.

Швидше загоюється та травма, яка вчасно полікована і оплакана. Та оплакати травму страшно - це означає проявити свою вразливість. Ця сторона людини в повсякденній боротьбі старанно маскується та приховується. Та сторона, яка залишилась з глибокого дитинства, та не перетворилась на рудимент. Сторона, яка перейшла вглиб, у інший вимір, у простір підсвідомого, за межу.

Так травма тісно пов’язана з соромом. Люди, що пережиди травму, відчувають свою відповідальність за жах, який з ними трапився. Вони відчувають себе недостойними уваги та опіки. Вони відчувають себе огидними купами сміття. .Щоб переступити через свій сором, треба заплатити велику ціну - розповісти свою таємницю. А кожна таємниця хоче бути розказаною. Трупи не хочуть спочивати в могилах, поки їхні історії не будуть розказані.

Пренарратив про травму - крок до її полікування. Треба переусвідомити травму, щоб відчути теперішнє, та прокласти дорогу в майбутнє. А травма несе в собі конфлікт. Її хочеться відсунути і заперечити, і одночасно, проговорити та відпустити. Розповісти те, про що не говорять, що неможливо розповісти. А щоб говорити про таке, має бути безпечно. Довіряти, щоб горювати. Єдиним здоровим шляхом подолання травми є повернутись один до одного та міцно триматись. Тоді, заспокоєні та зміцнені, ми можемо вийти у світ. А спершу ми маємо виформувати переживання травми у цілісну історію, викласти її з хаосу переживань, і відновити контроль над своїм світом.

Люди не вибирають отримати травму. Травма приходить в життя сама, залишаючи людині лише один вибір - прожити, подолати, оплакати і розповісти. Травми є кількох видів. Травми тіла, травми психіки, травми сім’ї та травми соціуму. Діти живуть минулим своїх батьків, щоб повністю зрозуміти, через що вони пройшли. Діти не дозволяють собі бути щасливими, поки не переберуть на себе біль своїх батьків.

Травма ніколи не буде повністю вилікувана. Одужання ніколи не буде цілковитим. Втрати та шрами залишаться назавжди. Паніка та відчуття беззахисності будуть повертатись, як по спіралі. Ехо травми кричатиме дуже голосно. Люди, що пережили та пролікували свою травму, схожі на тарілки, склеєні золотом.