Наші почуття стали дуже трепетні, крихкі і дзвінкі, так ніби зроблені з тонкого скла. І ці почуття часто не резонують з простором міста і з величезною кількістю інформації, що надходить звідусіль. Швидше, ці почуття диссонують зі зростаючим темпом життя, викликами сучасного життя, перевантаженням роботою та стресом. Жителі міста нагадують дітей, що загубились в лісі.
Я вивчаю можливості віднайдення внутрішнього спокою, але не у гірському монастирі, а там, де ти є. Я хочу зрозуміти, як використовувати свої тонкі та крихкі почуття для того, щоб відрізняти неправдиве від правдивого. Я використовую свою візуальну мову, щоб збудити у глядачеві відчуття, схоже на добру та сердечну медитацію.
В своїх картинах я використовую спрощені форми об’єктів, тіл, будівель, ландшафтів, щоб підкреслити той філософський зміст, який я туди закладаю, а також розповісти історію, яка стоїть за кожною картиною. Як казав Григорій Сковорода: “Щоб стати простим, треба спершу стати дуже складним”. Таким чином, я ховаю складність за простотою.