Мистецька резиденція «Межі відвертості. Межі відкритості»
Куратор – Олена Каїнська

Межі власне резиденції були розмитими. Резиденція була відкритою, всі бажаючі могли прийти та подивитися на роботу митців, поспілкуватися, задати запитання. Тісне спілкування з місцевою громадою дозволило митцям цілковито і повністю поринути в контекст, віддатися йому, плисти за його течією. Але, одночасно, така відкритість стала неабияким викликом. Чи комфортно було митцям працювати у всіх на очах? Чи доводилось їм відстоювати свої межі? Чи можна отак відкривати потаємне, коли за тобою у цей момент спостерігають?

Ми багато розмірковували. Про межі, кордони, рамки. Розмежування в людському суспільстві існувало завжди. В давнину на межі ставили камінь, що показував, де закінчується одна ділянка, і починається інша. Межею дому виступає поріг. До чужого дому не можна зайти без дозволу. Існують усталені рамки спілкування між людьми. Ми не задаємо особистих запитань незнайомцям.

Певного дня ми, учасники резиденції, зрозуміли, що тут кожен із нас шукає свій ключ, яким і відімкне скриню, де захована правда про межі. Кожен шукав свій ключ, і знайшов.

Моїм ключем стали емоції. Внутрішній світ, наповнений як радістю, так і невимовним болем. Радість, що пір’їною летить в небо, і пір’їна, замкнена у скляній кулі над морем. Людина вміщує в себе усе це. Людина жива. Людина має камінь, але за ним є живе пульсуюче серце.