Всередині мене тече ріка. Вона була там завжди. Її ріки тихі, поважні, розважливі. Її хвилі котяться повільно, перешіптуються, набігають одна на одну. Тиха ріка несе величезний масив води. Незліченну кількість водної маси, яка тихо переміщується в просторі і спокійно тече туди, куди їй потрібно.

Ріка спокою. Ріка внутрішнього відчуття. Як це - бути собою? Як це - жити отакою людиною і думати саме так, як думається з самого початку існування? Стояти і спостерігати за буттям від народження до смерті. Стояти і дивитись, як тече ріка, як пливуть хмари, як опадає листя, як приходять і йдуть люди. Сміятися і плакати. Радіти і сумувати. І вити від болю деколи. Бути собою.

Одного дня я принесу човен, спущу його на воду, і попливу тою великою спокійною внутрішньою рікою. Туди, куди течуть її тихі води. Я сидітиму в човні і дивитимусь у напрямку руху, на горизонт. І буду тихо пливти за течією.

Але не сьогодні. Сьогодні я тут.